До дня пам’яті Героїв КРУТ

Дата: 29.01.2018 Переглядів: 148

Сьогодня в Україні вшановують пам’ять патріотів, проявивших жертовність і героїзм заради незалежності України. 

(історична довідка)

Битва під Крутами відбулася 29 січня 1918 року поблизу селища Крути, на малій залізничній станції на відстані 130 кілометрів на північний схід від Києва. Битва тривала близько 5 годин і закінчилася поразкою українських загонів, що захищали підступи до Києва. Як така, битва не мала вирішального значення в перебігу військових дій, однак вона набула особливої ваги у народній свідомості завдяки героїзму загону української молоді, які загинули біля Крут.

Із проголошенням незалежності Центральною Радою УНР 7 листопада 1917 року Україна фактично перебувала у стані війни з більшовицькою Росією. У своєму «маніфесті до українського народу» В.Ленін дав зрозуміти, що Радянська Росія не могла змиритися з існуванням незалежної України, і що планами більшовиків було поширення революції також на її терени.

12 грудня 1917 року всеукраїнський з’їзд Рад у Харкові проголосив Україну радянською республікою і вже в середині грудня почала надходити військова й інша допомога більшовицьким силам в Україні. На жаль, чисельність військ, вірних УНР, зменшувалася через активну діяльність системи революційних агітаторів, яким вдавалося схиляти на свій бік цілі загони армії УНР. Іншою загрозою для УНР була значна кількість більшовицьких прихильників по всій країні і навіть у Києві. Вирішальним для долі битви під Крутами і реально загрозливим для уряду УНР також було більшовицьке повстання на заводі Арсенал, яке однак вдалося придушити. В такому становищі майже єдиною надією і опорою Центральної Ради була патріотично налаштована студентська молодь Києва. Тому були зроблені конкретні кроки для залучення її на захист столиці України.

4-5 січня 1918 року на зборах студентів молодших курсів Київського університету св. Володимира і Українського народного університету було ухвалено приступити до створення студентського куреня Січових Стрільців. Вступ до куреня був винятково добровільним, єдиним застереженням для небажаючих був бойкот та можливе виключення зі складу студентів. До новоствореного куреня вступили навіть учні старших класів української гімназії ім. Кирило-Мефодіївського братства м. Києва. Таким чином, вдалося скласти дві сотні, на чолі яких поставили студента Українського народного університету – старшину (сотника) Андрія Омельченка.

 26 січня надійшло повідомлення від загону юнкерів Аверкія Гончаренка з-під Бахмача про потребу негайної допомоги проти наступаючих загонів більшовиків. Переважна більшість студентів не мала жодної військової підготовки, швидко сформованим двом сотням бракувало також амуніції та озброєння. Однак для однієї сотні (116 чол.), яку відправили до Бахмача, відрядили потяг, і вже 28 січня 1918 року вони дісталися від Бахмача до Крут, де було вирішено зайняти оборону.

В Крутах студентська сотня, в складі вже наявного там загону. почала риття окопів вздовж залізничної колії і спорудження земляних укріплень. Командувач загону в Бахмачі Аверкій Гончаренко мав у своєму розпорядженні 4 сотні бійців, переважно студентів та юнкерів, та 16 кулеметів. Наступного ранку 29 січня 1918 року загін матросів Ремньова потрапив під обстріл захисників Крут. З тилу їх підтримував ще й бронепоїзд і гармата, які вели обстріл наступаючих більшовиків. На залізничній платформі розташовувалась гармата сотника Лещенка, якою також стримували наступ більшовиків. Битва затягнулася на кілька годин, і на допомогу Ремньову почали надходити інші загони Муравйова. З боку Чернігівської колії підійшов ворожий бронепоїзд і почав обстріл захисників з тилу.

Тим часом, за свідченням очевидців, у студентів та юнкерів почали закінчуватися набої і скінчилися снаряди для гармати. Наступаючі загони росіян почали обходити позиції з лівого флангу, – настала небезпека оточення, і юнкери зі студентами почали відхід в напрямку Києва. Більшості вдалося відступити на потязі, який їх чекав. Коло станції Бобрик знаходився більший загін під проводом С.Петлюри, але, отримавши звістку про повстання на заводі Арсенал, Петлюра рушив на Київ, оскільки на його думку найбільша небезпека була саме там.

Після оволодіння більшовики Крутами, в полон до них потрапила розвідувальна рота (близько 30 чоловік). За свідченнями очевидців, із полонених спочатку знущалися, а потім розстріляли. Учень 7-го класу Пипський перед розстрілом першим почав співати «Ще не вмерла Україна», і всі інші студенти підтримали спів. Місцевим жителям деякий час забороняли ховати тіла розстріляних.

За результатами підписання більшовиками Брестської мирної угоди, з поверненням уряду УНР до Києва, було вирішено перепоховати полеглих студентів на Аскольдовій могилі в Києві. 19 березня 1918 року тіла 17 студентів було перевезено до Києва, де відбулася громадянська жалоба і поховання. На церемонії виступив Михайло Грушевський, який назвав вчинок київської молоді героїчним.

Протягом десятиліть існували суперечливі трактування перебігу подій і кількості загиблих – від декількох осіб до декількох сотень. Наприклад, Павло Тичина присвятив свій вірш «Пам’яті тридцяти». Офіційні підтвердження точної кількості загиблих відсутні. За свідченням учасників подій, ймовірно було вбито близько 250-300 осіб з українського боку, але відомі імена тільки тих, хто потрапив до полону і був похований на Аскольдовій могилі в Києві.

У радянські часи студентські могили з Аскольдової гори забрали і спочатку розбили на тому місці парк. Пізніше, після Другої світової війни, тут поховали радянських воїнів, полеглих при визволенні Києва. Вперше про увічнення пам’яті студентів згадали в 1990-х роках, коли Народний Рух України встановив тут дерев’яний хрест.

2006 року було відкрито Меморіал пам’яті героїв Крут. Автор меморіалу Анатолій Гайдамака представив пам’ятник як насипаний пагорб заввишки 7 метрів, на якому встановлено 10-метрову червону колону, що має нагадувати про подібні колони головного корпусу Київського університету, звідки були більшість студентів під Крутами. У 2008 році поруч з центральним монументом Меморіалу було створено музей, який розміщений у 7-ми залізничних вагонах, 2-ох відкритих платформах з гарматами та унікальному паротязі тих часів.

Під час підготовки матеріалу використовувались напрацювання Департаменту культури і туризму, національностей та релігій Чернігівської обласної державної адміністрації (cult.gov.ua) та Інтернет-журналу «Моя Україна» (myukraine.org.ua).